Ганна П’ятахіна

• 44 роки
• діти: Максим (11 років), Діана (9 років)
• з Одеси
• Бристоль
• спонсори: Ніл і Джен

Наша родина – це я, чоловік Сергій, син Максим та дочка Діанка. Ми з Одеси. 

Бодай кудись, де безпечно

Ми виїхали з України сьомого березня. Зателефонувала близька подруга і запитала: «Аню, їдемо?». Я подумала дві години й відповіла: «Їдемо!». Наважитися було важко, передусім через чоловіка. Я не розуміла, як це я буду десь, а він тут один! Як я впораюся з двома дітьми, куди поїхати, на які кошти розраховувати, на скільки ми їдемо, як пояснити все дітям, як вони перенесуть дорогу, розлуку тощо. Запитань були десятки – і жодної відповіді! Ми покладалися на інтуїцію.

Шостого березня вночі була сирена, я стояла біля вікна і намагалася заспокоїтися. Відчула, що тремтять руки, коліна і стукають від страху зуби! Не спала до ранку. Вранці дійшла рішення збирати речі та їхати бодай кудись, але в безпеку! 

Навіть не мріяли про Великобританію

На момент подання заявки на британську візу ми вже близько двох місяців жили у Румунії, в гарному місті Тімішоара. Там було все добре і було налаштовано всі процеси, крім школи для дітей, – їх приймали тільки вільними слухачами до румунських шкіл, румунською мовою. Тому, щойно Великобританія відчинила двері для українських мам і дітей, ми відразу почали це питання вивчати й вирішили спробувати. Після докладного обговорення з менеджеркою BHSU Юлією сумнівів не лишилося. Далі ми заповнили форму, і через тиждень нам повідомили про те, що на нас чекає зум-зустріч із потенційними спонсорами. 

Летіли з Румунії, з аеропорту Тімішоари рейсом авіакомпанії Wizz Air (тоді була акція, квитки до Британії українцям – безкоштовно). Приземлилися в аеропорту Лутон. Величезна подяка нашим румунським друзям! Вони доклали максимум зусиль, щоб ми могли переночувати в Лутоні, відпочити і далі вранці поїхати поїздом до Бристоля. 

Український прапор і ключі від квартири

Нам виділили на другому поверсі дві повноцінні, повністю облаштовані кімнати й окремий санвузол. У сина своя кімната, в нас із дочкою – своя, з окремими ліжками. Відразу було помітно, що люди готувалися: іграшки дітям, український прапор, свіжа постільна білизна, косметичні засоби у ванній кімнаті, рушники. Мені відразу показали на кухні, де що лежить і що як працює. Вже протягом перших трьох-чотирьох днів я почулася абсолютно комфортно. На кухні в нашому розпорядженні ціла шафа продуктів і окремі полиці у холодильнику. Нам одразу дали пароль до вайфаю, вручили ключі від квартири і показали всі необхідні магазини, парки тощо. 

Британські будні

Наші головні помічники в адаптації до життя у новій країні – спонсори, cпонсори і знову спонсори! Вони були максимально підготовлені до всіх запитань і процесів. Вони супроводжували на всіх етапах: від заповнення форм до поїздок на зустрічі до центру зайнятості тощо.

Зараз діти ходять до школи за двадцять хвилин ходьби від дому. Я відвідую різноманітні мовні курси п’ять разів на тиждень. А також у вересні стартували мої курси у місцевому коледжі. Влітку діти змогли побувати у літніх таборах. У них були дво-, три- та п’ятиденні програми. Найяскравішим враженням літа був Oxycamp!

Принади та дивовиська Великобританії

Жодного разу не була у Великобританії раніше, але мені тут легко. Я маю середній рівень англійської, вільно можу спілкуватися, розумію, що мені кажуть, і сама можу пояснити, що мені потрібно. В дітей з англійською гірше, але вони стараються. Тут дуже позитивні, відкриті люди, які, справді, дуже допомагають, підбадьорюють і намагаються підтримувати щодня у всьому. 

Мені тут подобається все: вулиці, парки, церкви, люди, природа. Кліфтонський підвісний міст просто вразив! Він дуже старий, дуже красивий і дуже медитативний. А ще двоповерхові автобуси! Дивовижно, що в такому великому місті ніколи не буває переповнених автобусів. Вони завжди приходять за розкладом, а водії в них завжди чемні. Крім того, вражає кількість собак та пристрасть бристольців до своїх улюбленців. Готують тут смачно, дуже смачно! В Англії всі продукти смачні, особливо подобаються сири.

Що було для мене трохи дивно – британці дуже рано (близько восьмої вечора) вкладають дітей спати. Макса та Діану так рано вкласти не виходить. А ще погода тут мінлива, протягом дня може дуже круто змінюватися: то прохолодно, то цілком тепло. Потрібно одночасно носити одяг на зовсім різні випадки. Отже, я інколи почуваюся капустиною.

Щаслива британська родина із близькими для нас цінностями

Наші спонсори, – безумовно, «мої люди». Крута родина із сильними сімейними традиціями. Мені з ними легко, ми можемо обговорювати все. Звісно, ми багато спілкуємося на геть різні теми: виховання дітей, рецепти, культура, політика, освіта, фінанси, хобі – та просто все. Вони пенсіонери, але дуже активні, відкриті люди. Багато подорожують, стежать за своїм здоров’ям, віддають перевагу здоровому харчуванню, гостинні, товариські, люблять тварин. Мають трьох дітей і чотирьох онук приблизно віку моїх дітей. І собака Марні – найкраще, що могло статися з Діаною та Максом. Це кохання з першого погляду! Наявність собаки в домі дуже допомогла дітям адаптуватися і почуватися добре.

Я щаслива, що доля послала нам саме Ніла і Джен! Все так, як я планувала у своїй голові: для мене було важливо не почуватися скуто, хотілося відчувати, що на ці пів року це «мій» дім. І ми потрапили до щасливої, стабільної родини з дуже близькими для мене цінностями. Наші спонсори – самі батьки і безумовно люблять своїх дітей та внуків. Вони проводять багато часу з близькими, і я щаслива вести з Джен наші жіночі розмови та обговорювати важливе. Нам комфортно і затишно бути частиною їхньою родини, і ми дуже вдячні їм за турботу і допомогу.

Провівши 197 днів далеко від України

Зараз я в Україні, в Одесі. Після 197 днів відсутності ми вирішили приїхати на десять днів додому. Ми всі дуже скучаємо за батьком.

Щодо Британії, то я активно вчу мову і намагаюся реалізуватися в кар’єрі. Консультуюся з коучами і розглядаю варіанти працевлаштування. Найважливіше зараз – це робота і самостійність. Українським переселенцям раджу не боятися. Великобританія готова допомагати, підтримувати, навчати та піклуватися. Не бійтеся просити про допомогу, якщо щось незрозуміло. Тут багато українців, які вже зорієнтувалися і можуть дати пораду.