Софія Кравченко

• 28 років
• Чіппенгем, графство Вілтшир
• з Ірпеня, Київської обл.
• спонсор – Рут

Добрий день! Мене звати Софія, і на сьогоднішній день я перебуваю в Англії. Мій шлях сюди був непростим.

Я жила в Ірпені й на 11-й день війни вирішила покинути своє місто. До Західної України ми (я та подруга з двома дітьми, 8 і 12 років) добиралися дві з половиною доби. Ця дорога, як і для багатьох мешканців нашої країни, була тернистою та довгою. Але кінець-кінцем ми дісталися Мукачева, де нас зустріли знайомі та прихистили на перший час.

Зібравши інформацію, поспілкувавшися з місцевими й такими самими, як ми, біженцями, ми зрозуміли, що можливості там залишитися та заробляти на життя в нас практично немає. На початку війни я, як і багато хто інший, втратила роботу, а в подальшому й моя квартира в Ірпені стала непридатною для проживання. Ми вирішили їхати за кордон. Після аналізу можливих варіантів зупинилися на Німеччині, тому що, як нам здавалося, це країна з найвищим рівнем соціального захисту.

Табір для біженців у Німеччині

Після нетривалих мандрів по Німеччині ми потрапили до табору для біженців. Раніше це були військові казарми, їх було переобладнано на табір ще 2015 року. Нас розселили по кімнатах і оголосили карантин, оскільки пандемія на той момент минула тільки в Україні. Через деякий час карантин зняли й ми отримали змогу роззирнутися. Виявилося, що в цьому місці зібрані біженці з усього світу: з Африки, Сирії, України тощо. В перші десять днів нам зробили документи, щоб ми могли виходити до міста.

В таборі ми мали велику територію для прогулянок на свіжому повітрі, нас годували тричі на день. Там було набагато краще, ніж в Україні на той момент, і я вдячна за цю допомогу. Проте після першого місяця перебування в країні ми остаточно усвідомили, що документи на роботу і тимчасову посвідку на проживання ми зможемо отримати не раніше ніж за півроку. Це навіювало смуток. Бо, якщо ти нічого не робиш, то багато думаєш і читаєш багато новин, що не додає втіхи в житті.

Шанс потрапити до Англії

Аж ось на Великдень, абсолютно випадковим чином, мій двоюрідний брат вітає мене з цим святом і під час розмови пропонує мені подати заявку на візу до Англії. Я завжди знала, що отримати візу в мирний час не так легко. Але виявилося, що зараз діють спеціальні умови для українців. Гріх було відмовлятися від такого подарунка долі!

Тож ми почали процес пошуку спонсора. Потрібно було дотриматися важливої додаткової умови: мій спонсор мав жити недалеко від Ірини, дружини брата, яка вже була, можна сказати, на півдорозі до Англії. Вона летіла не сама, а з двома дітьми, молодшому з яких – усього декілька місяців. Ми вирішили, що було б дуже добре, якщо я могла б жити поруч і допомагати з малюком.

Дуже довго ми не могли знайти мені спонсора, навіть коли до процесу долучилися всі менеджери організації BHSU, яка нам допомагала, і приймальна сторона (спонсори Ірини).

В країні паперової тяганини

В цей період я все так само перебувала в Німеччині й на обрії був черговий переїзд, цього разу – до гуртожитку для українців. Це було набагато краще, ніж табір для біженців. Були якісь незручності щодо розташування, але ми з ними впоралися. До найближчого магазину – три кілометри, автобуси ходили щогодини, крім вихідних. Місцева влада всіма можливими способами намагалася поліпшити наше житлове становище. Колишній мер привіз велосипеди, відкрили на території гуртожитку міні-магазин. Але з документами було так само довго. Німеччина – країна тяганини: щоб оформити один документ, потрібно вісім заповнити.

Людина з великим серцем

Ще один місяць тривав пошук спонсора, і настав час поганих думок: може, це не для мене, може, потрібно подумати ще раз… І тут, як сонце з-за хмари в погану погоду, з’являється моя Рут. Вона не була у спільноті спонсорів у Великобританії – просто це людина з великим серцем! Знайомі спитали, чи не хоче вона взяти участь у програмі й допомогти комусь із України, і вона погодилася.

Потім було два тижні перевірок з боку англійської влади, і нарешті ми призначили перший відеодзвінок у «Зумі». Я дуже хвилювалася: сподобаюся чи ні, що потрібно запитати, що розповісти про себе? Моє знання англійської – не на високому рівні, але мене дуже виручила Олена з BHSU, яка протягом усього часу допомагала мені, була моїм перекладачем і точкою опори. Я, авжеж, перехвилювалася, забула всі слова і запитання, але у підсумку все пройшло добре.

Через тиждень ми зідзвонилися ще раз – цей дзвінок був потрібен уже для заповнення документів на візу. Ми звірили всі дані й обмінялися телефонами з моєю спонсоркою. Поки оформлялися документи, ми спілкувалися.

Примітка: говоріть зі своїми спонсорами – вони, так само як і ми, хвилюються та переживають, і тільки через діалог ми доходимо до правильних рішень. Коли ви отримали листа з візового центру, обов’язково обговоріть свій маршрут зі своїм спонсором. Він краще орієнтується в Англії та зможе підказати вам більш комфортний маршрут. І в цьому питанні я б теж не впоралася без Олени, яка надавала мені всебічну підтримку.

Тепле британське приймання

Маленька порада на випадок, якщо ви зібралися летіти літаком: у Великобританії перед митним контролем завжди стоять співробітники аеропорту – спитайте в них, куди йти з українським паспортом, – так буде швидше.

Також в аеропорту є пункт допомоги українцям. Вам допоможуть узяти квитки на автобус або поїзд, щоб дістатися до своїх спонсорів, – протягом 48 годин після прибуття в країну це безкоштовно. Крім того, там вас не відпустять без чашечки кави чи хоч склянки води. Мені стало просто неймовірно тепло від такого приймання!

Не знаю, як у кого, але для мене моя спонсорка – найкраща! Стільки тепла, тиші, турботи я давно не отримувала… Ви знаєте, коли я приїхала до будинку, де житиму наступні півроку, мене вже чекали набори у ванній кімнаті й на кухні, щоб я ні про що не хвилювалася в перший час.

Зараз я живу в Рут уже два тижні та з упевненістю можу сказати, що мені пощастило. Я маю плани на роботу і навчання в цій країні, але це буде трохи згодом. А зараз я допомагаю Ірині з племінником і живу в тиші та затишку. Безмірно вдячна Олексію та Олені за допомогу і підтримку, а також моїй Рут і всім, хто допоміг мені приїхати й налагодити життя у Великобританії!