Світлана і Сніжана

мама з дочкою, 57 і 16 років
з Кременчука, Полтавської обл.
Бристоль
спонсори – Тамара і Мартін

Місто Кременчук, Полтавська область

У квітні російські окупанти завдали декілька ударів по Кременчуцькому нафтопереробному заводу. Інфраструктуру повністю зруйновано, підприємство зупинено. Вівся масований обстріл навколишніх складів паливно-мастильних матеріалів.

*Ракетний удар по торговельному центру в Кременчуці 27 червня 2022 р. 20 загиблих, 59 поранених.*

Важке рішення

Ми приїхали до Англії вдвох: мама Світлана і дочка Сніжана. До війни мама займалася домом, а дочка вчилася в училищі. У нашій родині ще троє чоловіків: тато і два дорослих сини.

Після того, що сталося в Бучі, нам стало страшно за життя дочки. Голова сім’ї – військовий, тож у разі окупації наша родина постраждала б першою. Ми вирішили їхати саме до Великобританії, бо трохи знаємо мову. І знайомий розповів нам про програму «Житло для українців» у Британії.

На машині через усю Європу

Коли ми виїжджали, в нас були квитки тільки до Львова. Не можна було спланувати поїздку заздалегідь, тому що в цей період активно обстрілювали залізницю. Ми в дорозі затрималися на п’ять годин. Одну ніч переночували у Львові. А потім поїхали до Перемишля.

*Сніжана навчається в підвалі у Кременчуці*

На кордоні в Польщі ми звернулися до табору переселенців, і це була велика удача, бо одна англійська сім’я, Анна і Джон, погодилася відвезти нас своєю машиною до Англії. Ми їхали через Польщу, Чехію та Німеччину три дні. Зупинялися у Кракові, Празі.

У нас низький рівень англійської. Але щойно ми сіли в машину до англійців, а Інтернету не було, нам довелося спілкуватися. Ми з подивом виявили, що розуміємо одне одного.

*Сім’я, що відвезла нас до Англії з Польщі машиною*

Першу ніч у Британії ми провели в домі англійців, з якими їхали через усю Європу. Це виявився будинок-музей із млином. Наступного дня ми зустрілися з нашими спонсорами.

*Перша ніч в Англії – ніч у музеї. Перший сніданок в Англії*

Гостинне вітання у Бристолі

Зараз ми живемо у Бристолі. Спонсори – чудова сім’я, Тамара й Мартін. У них дві дорослі дочки, вони навчаються в коледжі в іншому місті. Англійці дуже привітні.

Нам надали дві окремі кімнати на верхньому поверсі будинку. І в нас окрема ванна. Кімнати, в яких ми живемо, обладнано всім необхідним. Враховано всі дрібниці, є навіть ароматичні палички і рамки для фото. Це було дуже приємно – розуміти, що про нас так подбали.

Спонсори показали нам Бристоль (хоча попервах усе одно було важко орієнтуватися в місті), допомогли оформити всі потрібні документи.

Наші спонсори – вегетаріанці. Вони пригощають нас звичною для них їжею. Ми з подивом виявили, що вегетаріанські страви дуже смачні. Взагалі, кухня у Великобританії дуже відрізняється від української. Ми, у свою чергу, готуємо українські страви – британцям дуже подобається.

Дивне і смішне

Ми ніколи не були в Британії та дуже мало знали про історію та традиції цієї країни. Тому дуже багато чого для нас було дивним і незвичайним. Авжеж, лівосторонній рух. Незвично, що тут дуже часто використовують пошту – з будь-яких питань.

Трапляються й смішні випадки. Наприклад, коли електронний перекладач, яким ми користуємося, перекладає не те, що малося на увазі. Виходить кумедно. Назва візка в супермаркеті англійською звучить як «тролі». Для нас це такі міфічні істоти, що цуплять гроші. Це слово ми запам’ятали швидко.

Що далі?

Мама Світлана зараз вивчає англійську в школі Living Learning English, а дочка Сніжана у вересні піде вчити мову до City of Bristol College. Сім’я хоче, щоб Сніжана опанувала мову на більш високому рівні. І тому в планах залишитися у Британії більше ніж на шість місяців. Для цього Світлана зараз шукає роботу, щоб знімати тут житло самостійно.