Тетяна Полковниченко

• з Києва
• Редгілл, графство Суррей
• спонсор – Мішель

Відновитись – і до роботи!

Я приїхала до Великобританії сама, щоб відновитися після стресу війни, знайти роботу та фінансово допомагати рідним відновлювати зруйноване. Моя сім’я залишилася в Україні. Мама не змогла виїхати за станом здоров’я, сестра вирішила залишитися з чоловіком – разом працюють і зараз.

Я виїхала з України в середині березня до Туреччини, але після кількох важких місяців у цій країні та безплідних пошуків нормальної роботи не змогла там більше перебувати. Українським біженцям не забезпечували жодних особливих умов. Скільки могла, я перебивалася у своїх знайомих. Потім життя принесло мені звістку від Валерії Самборської про організацію BHSU, яку вони заснували разом із Тетяною. Лєра розповіла мені про програму для українців у Великобританії, за що я дуже їй вдячна, і я вирішила їхати.

Переїзд до Великобританії з Туреччини був для мене легким. Взагалі жодних проблем! Організація Лєри дуже допомогла. Усі документи оформлюються швидко в онлайн-режимі. Британське консульство видало візу практично блискавично! Британські спонсори сприяли мені в усьому та підтримували як могли. Мені потрібно було виїхати раніше обумовленого часу з Туреччини, і сім’я спонсорки пішла мені назустріч: її мати зустріла мене в аеропорту, організувала вечерю, познайомила з усіма друзями, прийняли дуже тепло.

Нормальне життя у графстві Суррей

У мене вільна англійська. Я жила раніше в Лондоні та знайома зі звичаями і культурою Великобританії. Взагалі, Лондон – це, звичайно, найяскравіше враження від цієї країни! Але про це можна писати годинами… Зараз я оселилася в містечку Редгілл, 30 хвилин від Лондона, у графстві Суррей. Дуже мальовниче та спокійне місце.

Я живу в будинку разом із господинею – її звати Мішель. Ми приблизно одного віку. В будинку три рівні. На першому поверсі – простора зала з виходом до невеличкого садку та сучасна, повністю обладнана кухня. На другому живе господиня, і там є ванна кімната з душем, якою ми користуємося разом. Третій рівень – це невелика кімнатка під дахом, її надали мені. Вона маленька, але затишна, і там помістився навіть маленький санвузол. Я там сплю, а працюю внизу чи в кабінеті на другому поверсі.

Інтернет хороший у всьому будинку. Я можу користуватись усім посудом, всією технікою, спеціями на кухні, всім, що для загального користування. Мені ні в чому не відмовляють. Але ми з самого початку домовилися, що всі мої особисті витрати на продукти, туалетне, ванне начиння, поїздки тощо я беру на себе. У нас роздільне харчування та роздільне життя. Але мені це подобається! Ми по-дружньому спілкуємось, мені допомагають порадою, де потрібно – надають більш істотну допомогу, але тут поважають мій особистий простір і не змушують жити за власними правилами.

Все, що стосується будинку, плати за комунальні послуги, прибирання кімнат – усім цим займається господиня. Я тут нарешті стала вперше за багато місяців нормально харчуватись і можу готувати собі здорову їжу, ба навіть прикрашати її! А це ознака того, що я повертаюся до нормального життя.

Жодних труднощів зі спонсоркою

Моя спонсорка – сучасна, енергійна жінка, що живе сама. Дітей немає, і тварин теж. Але я спілкуюся та зустрічаюся з усією її сім’єю – мамою, братом та його дружиною, з її друзями. Мішель працює фінансисткою в компанії, має гібридний графік роботи: якийсь час вона працює вдома, якийсь – в офісі. Ми гармонійно з нею працюємо в Інтернеті одночасно вдома.

Усі члени родини розмовляють лише англійською. Моє знання мови, авжеж, дуже допомагає. У нас різні стилі життя з Мішель. Вона любить зустрічі з друзями в пабі, подорожі, їй хочеться більше бувати не вдома. Я багато пишу та працюю за комп’ютером, коли виїжджаю, люблю відвідувати виставки та музеї. Втім, відмінність інтересів не заважає нам обмінюватися враженнями. Зате ми обидві любимо займатися спортом. Поруч спортивний клуб – інколи разом ходимо на тренування. Мішель охоче ділиться контактами, маршрутами прогулянок. З «Гугл-картами» можна прогулятися гарними місцями.

Поки що в мене труднощів не було зі спонсоркою. Я думаю, це тому, що ми домовилися на початку на певні умови і кожна з нас їх виконує. Але, якби моя англійська була не на такому рівні, можливо, я не могла б вирішувати самостійно багато питань – хто знає, як було б. Я можу звернутися по допомогу не тільки до спонсорів, але й до інших людей та організацій.

Британці в біді не полишать

Особливості британців – по-перше, після ковіду вони геть не звертають уваги на свій зовнішній вигляд. По-друге, британці – відповідальні люди. Якщо вони взялися за вас відповідати, відповідатимуть! До того ж важлива перевага перебування у Великоританії – в тому, що тут тебе долучено до великої системи. І нехай вона іноді теж дає збої, все-таки плюсів набагато більше! Тут ви ніколи не помрете з голоду, не залишитеся на вулиці зовсім без коштів і не замерзнете. Це точно!

Я не мала жодних очікувань наперед. Особливо після Туреччини. Але душевна теплота для замкнених англійців – це чудова риса, і я рада, що вона є в наших стосунках зі спонсоркою. Хоча водночас ніхто одне до одного в душу не лізе.

Я дуже вдячна моїм британцям за те, що вони мене прийняли і сказали: «Тобі треба прийти до тями та заспокоїтися». А ще за те, що вони не дозволяють мені занадто розслабитись. Тобто я повернулася до свого ділового ритму, оформлюю документи, шукаю роботу, опановую нові канали комунікації, заводжу нові зв’язки – мені це цікаво, і я не хочу, щоб за мене все вирішували. Але мені потрібно, щоб мені допомогли, коли в цьому є потреба. Сім’я спонсорки та місцеві організації саме таку допомогу й надають. А далі – ваша життєва творчість. Я дуже ціную цю свободу!

Смішний випадок у гостях

Найсмішнішим було, коли мене запросили в гості до подруги Мішель, а там двійко дітей: Олівія, три роки, і Джеймс, вісім років. Хлопець так соромився, що сховався в туалеті – визволяли його звідти всією громадою. А потім оговтався, розповідав мені про всі модні телефонні іграшки, і вони з сестрою влаштували мені справжню виставу з перевдяганням. У них чудове почуття гумору! Джеймс перевдягся принцесою та грав дуже смішно, вимагаючи то чаю, то цукерок.

Процес адаптації триває

Я щойно приїхала й переїжджати поки нікуди не хочу, мені з мовою тут буде комфортніше, ніж у будь-якій іншій європейській країні. Найважчим для мене було знову навчитися спати після бомбардувань, сирен та страху війни. Процес адаптації триває. Є питання, не все гладко, але поступово все вирішується. BHSU, спонсори, представники місцевої ради та центру з працевлаштування все пояснюють. Гадаю, за шість місяців ми зможемо серйозно подумати про те, щоб повернутися додому. Час покаже. Дім – завжди дім! Але я не збираюся тут сидіти склавши руки, тож, якщо що, працюватиму.

Рука допомоги

Красно дякую організації BHSU за ідею поїхати до Великобританії! Дякую за допомогу, за поради, за інформаційну підтримку, за допомогу з документами, за чуйність, людську доброту та надійність! Це дуже важливо, коли є рука допомоги у скрутний момент, є на кого спертися! Дякую від щирого серця!

Українцям я порадила б не боятися та їхати, щоб відновитися фізично, психічно, працювати й допомагати своїм, згадати, як це – нормально жити… Але приїжджайте без очікувань. Тут дружньо все, порівняно з іншими країнами. Але все одно зі своїми жорсткими налаштуваннями адаптуватися буде складно. Приїжджайте відкритими до нового досвіду! Тоді і люди підтримають, і саме життя допоможе!

І ще. В Англії важливими є три речі: перше – вміння планувати свій час, бюджет, свої дії, вміння працювати; друге – волонтерство, допомога іншим – це тут дуже цінують та поважають; третє – англійська мова!